Питання декарбонізації української економіки повністю лягли на плечі бізнесу
Курс на «зелену економіку»
Останніми роками питання екології та соціальної відповідальності бізнесу набувають все більшого значення. Вчені та екологи давно обговорюють питання погіршення середовища, в якій живе населення планети. В першу чергу занепокоєння викликає зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері. Тому не дивно, що різні країни світу почали розробляти амбітні програми зі зниження викидів і побудови безкарбоновой економіки.
Зокрема, ще в 2019 році Європейська комісія представила план із перетворенню Європи в зону з нульовими викидами парникових газів до 2050 року (Green Deal):
«Зелений пакт для Європи (також: Європейський зелений курс, ЕЗК; the European Green Deal) – план досягнення нульових нетто-викидів парникових газів і сумарного забруднення навколишнього середовища, при якому в країнах-членах Європейського Союзу до 2050 року буде здійснено перехід від використання копалин до поновлюваних джерел енергії і сировини. Мета заходів плану – боротьба із глобальним потеплінням і забрудненням навколишнього середовища».
На думку авторів, до 2050 року Європа повинна стати першим «кліматично нейтральним» континентом. На дані цілі в найближчі десять років передбачається витратити 1 трлн. євро.
Одним із важливих положень європейської стратегії для українських виробників є так званий карбоновий податок, або транскордонне вуглецеве регулювання (ТВР). Покликаний компенсувати зростаюче навантаження на європейських виробників і виступаючи в якості компенсаційних заходів, цей регуляторний інструмент щодо клімату, нехай він навіть і виходить за межі юрисдикції ЄС, буде використовуватися для продукції, виробленої за межами Євросоюзу без урахування європейських екологічних стандартів.
«Зміни клімату носять глобальний характер і не обмежені національними кордонами. ЄС може використовувати свій вплив, досвід і фінансові ресурси, щоб мобілізувати сусідів і партнерів, щоб вони стали на шлях сталого розвитку», – пояснюють автори стратегії.
З огляду на обсяги торгівлі України з ЄС і нинішній стан вітчизняних підприємств, втрати можуть бути значними, склавши, за оцінками експертів, понад 500 млн. євро. При цьому під «карбоновий» удар потрапляють як промислові підприємства, так і агросектор.
Ризики для вітчизняної економіки
У грудні 2020 року Українська асоціація бізнесу та торгівлі (UBTA), платформа Global 100% RE Ukraine та Міжнародний інститут менеджменту провели онлайн-конференцію на тему: «“European Green Deal” і український бізнес: шанс чи загроза?». В ході заходу, зокрема, були озвучені погрози для українського бізнесу. Так, за словами виконавчого директора Української асоціації бізнесу та торгівлі Олени Кудляк, зобов’язання, які бере на себе Україна в контексті «озеленення» економіки, повинні бути, з одного боку, досить амбітними (в дусі угоди), а з іншого – економічно обґрунтованими, з урахуванням національних обставин і непростої економічної ситуації в Україні.
«Однією з ключових загроз у рамках упровадження Європейського зеленого курсу може стати встановлення додаткових торгових бар’єрів для українських експортерів на ринку ЄС. Але у нас ще є шанс адаптувати український бізнес до нових умов, в тому числі, за рахунок європейських інвестицій. Зараз як ніколи важливо думати про тісний діалог і взаємодію між експертами, органами влади та експортно-орієнтованим бізнесом», – зазначила вона.
На конференції були визначені передбачувані інвестиції для виконання вимог ЕЗК: 6,5 млрд. євро для відповідності вимогам Європейського зеленого курсу, де 2,2 млрд. євро направляються на зниження використання дизельного палива. 1,4 млрд. євро повинні скласти інвестиції у стале виробництво і 2,6 млрд. євро – в стійке управління земельними ресурсами. А 300 млн. євро повинні бути спрямовані на поліпшення стану лісосмуг. Подібні інвестиції можуть бути залучені тільки за умови тісної співпраці бізнесу і влади.
Держава поки в стороні
За оцінками вітчизняних експертів, участь держави в підготовці до «карбонових» обмеженнях на даний момент залишається на рівні політичних заяв і майже не підкріплюється практичними кроками.
Наприклад, проект Концепції «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року (названий експертами «Українською зеленою угодою»), представлений в січні 2020 року, так і залишився на рівні проекту.
З іншого боку, у Векторах економічного розвитку України до 2030 року економічна модель країни не розглядається крізь призму кліматичної нейтральності, циркулярної економіки та інтеграції екологічних і кліматичних питань в усі сфери економіки.
По суті, поки держава займається демагогією, вирішення екологічних проблем і підготовка до роботи в нових умовах лягає на плечі бізнесу.
Один у боротьбі за екологію – не воїн?
Наприклад, Побузький феронікелевий комбінат і його інвестор, міжнародна група Solway, вже протягом декількох років реалізують амбітний проект щодо зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу. Про це повідомив журналістам генеральний директор підприємства Денис Шевченко, оприлюднивши результати діяльності ПФК у 2020 році:
«У рамках довгострокової стратегії нашого інвестора, групи Solway, по досягненню ефективності у сфері ESG (E або Environmental – навколишнє середовище (екологічна сфера); S або Social – соціальна сфера; G або Corporate Governance – сфера управління. – Прим.)), у 2017 році для підприємства була затверджена програма зниження впливу виробництва на навколишнє середовище. Головна мета – підвищення рівня очищення викидів до 99,9%, що відповідає європейським стандартам. Тоді ж комбінат почав довгостроковий проект із реконструкції третього ступеня газоочисного устаткування на трубчастих обертових печах №1 і №2. У 2020 році були виконані будівельно-монтажні роботи для фундаментів під димосос і рукавні фільтри на суму 8,4 млн. грн. Загальна сума витрат (вартість обладнання, що надійшло, та виконаних робіт у 2018-2020 рр.) склала 67,2 млн. грн. На кінець поточного року заплановано введення першої лінії газоочисного устаткування».
Керівник ПФК також нагадав, що інвестиції на підтримку виробничого потенціалу (придбання обладнання, техніки, будівництво, інше) в 2020 році склали 24,1 млн. грн. У програми з охорони навколишнього середовища було інвестовано 0,8 млн. грн. А роботи з модернізації основного обладнання не припинялися навіть в умовах пандемії:
«У 4му кварталі 2020 р. були проведені заплановані капітальні ремонти рудно-термічної печі №2 (тривалість ремонту без урахування скачування і розігріву – 78 діб; закінчено 19.01.21 р.) і трубчастої обертової печі №3 (тривалість ремонту – 100 діб; закінчено 08.02.21 р.). Сума інвестицій склала 101,1 млн. грн.», – повідомив Денис Шевченко. Також він уточнив, що роботи із поліпшення основного технологічного обладнання (зокрема, трубчастої обертової печі №2, тривалістю 50 діб) продовжаться і в 2021 році; на ці цілі заплановано 172,7 млн. грн.
Говорячи про перспективи подальшої модернізації виробництва, Денис Шевченко визнав, що виконання взятих на себе зобов’язань із декарбонізації і досягнення ефективності в сфері ESG у поточних умовах ускладнене тим, що державна політика в Україні не враховує потреби промислового сектора. Це виражається, в тому числі, і в існуючому механізмі формування тарифів на електроенергію, що ускладнює процеси модернізації виробництва і розвитку екологічних програм на підприємствах України: «Коли у нас почали прискореними темпами розвиватися підприємства «зеленої енергетики», ми можемо побачити, що економічно обґрунтована вартість тарифу Укренерго на передачу електроенергії становить 9-10 грн./МВт*год., – при тому, що на сьогоднішній день він складає 316 грн./МВт*год. Виходить, що різниця між цими тарифами – це своєрідний «податок» на промислові підприємства, гроші від якого йдуть приватним компаніям, власникам «зелених» енергостанцій. Щомісяця наш комбінат переплачує за електроенергію близько 13 млн. грн. Ми вважаємо, що, компенсуючи цю різницю, промисловість просто позбавляє себе грошей, які можуть бути спрямовані на реалізацію екологічних програм, модернізацію виробництва та вирішення соціальних проблем в місцях присутності», – підкреслив генеральний директор ПФК.